Двоповерховий будинок на вулиці Синагоги, 6 виглядає доволі непримітним. Мабуть це пояснюється тим, що він був зведений у 1920-х роках, коли «золота доба» чернівецької єврейської громади вже була позаду.
Цікавішою, ніж сама будівля, є історія єврейського регіонального шкільного товариства «Сафа Іврія», яке ініціювало її зведення у 1924 році. Товариство було засновано у 1913 році з метою поширення івриту – мови яка до розпаду держави Габсбургів відігравала у Чернівцях третьорядну роль. Єврейська буржуазія міста навчала своїх дітей здебільшого у німецькомовних школах, оскільки місцева освіта та культура були сильно ґерманізовані.
Натомість вдома більшість євреїв розмовляли на ідиші. Після 1918 року популярність сіоністських ідей зросла, а разом з нею й інтерес до освітніх програм товариства «Сафа Іврія». В самих лише Чернівцях товариство опікувалося чотирма дитячими садками, семінаром для вчителів та мовними курсами. У 1922 році «Сафа Іврія» отримало дозвіл на відкриття початкової школи. Так виникла потреба в будівництві шкільного приміщення.
Бруно Біттманн, який народився в 1928 році, у своєму інтерв’ю для Центропи згадує свої шкільні роки так:
Гебрайську школу в Чернівцях я відвідував впродовж чотирьох років. Тоді ми ще усі мали сидіти із руками за спиною, не так вільно як тепер. Єврейську релігію ми вивчали вдома із приватними вчителями.
Такого вчителя мав і я. Він навчав мене гебрайської мови, єврейської історії, а також молитов. Але я сприймав усе це не надто серйозно.
Гебрайську школу відвідував і Пауль Анчель, пізніше відомий як поет Пауль Целан. Це було між 1927 та 1930 роками, тобто мабуть ще до того, як школа переїхала із «Тойнбігаллє» у нове приміщення.
Загалом товариству «Сафа Іврія» постійно дошкуляли фінансові проблеми. Тому його новий шкільний корпус часто використовувався також для інших цілей, як от проведення культурних чи партійно-політичних заходів.
Про те, як використовувалася будівля під час Другої світової війни, невідомо майже нічого. Втім, можна припустити, що в період існування гетто у ній розміщалася велика кількість виселених зі своїх домівок людей. Після війни тут була спочатку загальноосвітня, відтак – вечірня школи, ліцей №3, а зрештою -підрозділ Одеської юридичної академії. З 2012 року будівля використовується як соціальний центр для осіб без постійного місця проживання.
