«Чому я пишу? Можливо, тому, що я з’явилася на світ у Чернівцях,
тому, що світ прийшов до мене у Чернівцях.
Той неповторний пейзаж. Особливі люди.
Легенди і міфи витали у повітрі, ними дихали».
Так пояснювала природу своєї творчості поетеса Роза Ауслендер. Остання народилася у Чернівцях 11 травня 1901 року. Про це свідчить напис на меморіальній дошці, встановленій при вході до нічим не примітного будинку № 57, що на вулиці Петра Сагайдачного, з нагоди 100-літнього ювілею авторки. Дівчинку, що з’явилася на світ у німецькомовній сім’ї, насправді звали Розалія Беатріс Шерцер. У цьому будинку вона провела коротку, але найкращу частину свого життя – безтурботне дитинство і перші шкільні роки. Події Першої світової війни змушують Розалію вперше, але не востаннє, покинути рідне місто: разом із батьками вона подається спочатку до Будапешта, а відтак – до Відня. У Чернівці, які перед тим стали частиною Румунії, Шерцери повертаються у 1920 році. У тому ж році Розалія втрачає батька.
У 1921 році вона у супроводі свого товариша по навчанню Іґнаца Ауслендера переїжджає до СЩА. Оформивши з ним шлюб, Розалія бере його прізвище, яке зберігає за собою навіть після розлучення. У 1931 році важка хвороба матері примушує Розу Ауслендер повернутися у Чернівці. Зі своїм новим партнером вона проживає деякий час у квартирі на теперішній вулиці Богдана Хмельницького. Поетеса робить спробу зануритися культурне життя міста і знайти стабільний заробіток. З останнім однак виникають труднощі. Це підштовхує Розу до чергового переїзду. Цього разу – у Бухарест. У 1939 році із-за хвороби матері поетеса втретє повертається у місто над Прутом. У 1940 році відбувається Радянська анексія Північної Буковини. Вона приносить авторці нові випробування: за безпідставною підозрою у шпигунстві на користь США її арештовують і кидають до тюрми НКВД. А вже в липні 1941 року Чернівці наповнюють румунські та німецькі солдати.
Вони прийшли
з піками прапорів і пістолями
розстріляли всі зорі й місяць
щоб світла для нас не стало
щоб світло нас не кохало
І тоді ми гуртом поховали сонце
Настало вічне затемнення.
Прозвучав вірш Рози Ауслендер «Щоб світло нас не кохало» у перекладі Петра Рихла.
В жовтні 1941 року Роза Ауслендер, як і усі інші євреї міста, опиняється в гетто. Лише завдяки зв’язкам у столиці та друзям їй вдається вижити у Голокості. Після війни вона знову емігрує до США, звідки в середині 1960-х років повертається до Європи. Решту свого життя поетеса прожила в місті Дюссельдорф. Там вона і померла 1988 року. Окрім меморіальної дошки на її будинку, про Розу Ауслендер у сучасних Чернівцях нагадує також пам’ятник, встановлений на площі Пресвятої Марії у 2018 році. На його постаменті викарбувані такі слова поетеси:
Золотим ланцюгом я прикута до свого пралюбого міста
де сонце сходить
де воно закотилось
для мене
