Якщо зайти у двір між будинками № 6 та № 16 на вулиці Турецькій, то можна побачити будівлю зі східними мотивами на фасаді. Колись тут знаходився єврейський культурно-просвітницький центр “Тойнбігаллє”.
Він був споруджений на початку XX століття однойменним товариством, місією якого було виховання та просвіта єврейського населення Чернівців. Ідея відкриття центрів організованого дозвілля робітників прийшла з Англії. В Австро-Угорщині такі центри широко використовувались також для політичної освіти і виховання в дусі сіонізму. Саме таким був і Чернівецький «Тойнбігаллє».
Товариство «Тойнбігаллє» було засновано в 1912 році провідними представниками місцевого сіоністського руху.
Студентська корпорація «Гебронія» та інші сіоністські групи брали активну участь у створенні «Тойнбігаллє», зокрема, організовуючи збір пожертв. Однак левова частка коштів на будівництво надійшла від подружжя Анни та Маркуса Кіслінгерів, які були опікунами установи. Культурно-просвітницький центр відкрився в 1913 році. Під його дахом розмістилися як власні програми товариства, так і самостійні інституції, такі, як: дитячий садок, інтернат, а також школа товариства «Сафа Іврія» – поки вона не переїхала у нове приміщення на нинішній вулиці Синагоги, 6. На свята у великій залі відбувалися імпрези на кшталт тих, про які у своєму інтерв’ю для Центропи згадує Сільвія Зееґенрайх, 1926 року народження:
Наша сім’я була релігійною. […] Під час єврейських свят тато носив кіпу та надівав тфілін. Також ми святкували Суботу […]. До великих свят ми, діти, завжди отримували новий одяг, а їх перебіг був витриманий у строго традиційному стилі. У тій частині міста, де ми жили, було близько 15 «шілс», тобто синагог. Одна невелика була навіть зовсім поруч. У ній ми мали свої місця. Проте на великі свята винаймалась зала в «Тойнбігаллє». Вона була дуже велика, і туди сходилось багато люду.
З початком Першої світової війни діяльність «Тойнбігаллє» перервалась і відновилась лише після 1918 року. У міжвоєнний період «Тойнбігаллє» був місцем проведення лекцій, курсів, театральних вистав та політичних зустрічей. Румунська влада не мала застережень щодо роботи цього єврейського центру, оскільки наслідком його діяльності було посилення еміграції до Палестини. Радянська влада, яка прийшла в 1940 році, мала зовсім інший підхід: місцевих провідників сіонізму депортували до Сибіру, а будівля «Тойнбігаллє» була націоналізована і перетворена на будинок культури залізничників.
У 1941 році «Тойнбігаллє» став частиною території гетто. Про те, як використовувалася споруда у той час, нічого невідомо. Натомість є відомості, що в 1943 р. у ній могла функціонувати напівлегальна єврейська школа.
По війні в приміщення «Тойнбігаллє» знову повернувся будинок культури залізничників, який функціонував до розпаду СРСР. У 1991 році новим власником будівлі стала Церква адвентистів сьомого. Нині вона використовує споруду як молитовний дім. На старих фото видно, що на фасаді дому колись був німецькомовний напис, виконаний великими літерами: “Єврейський дім Тойнбі”. В наш час жодних слідів єврейського минулого на будинку не збереглося.
